Періодично Росія устами своїх апологетів вивергає «одкровення». До розп’ятих хлопчиків, згвалтованих бабусь і солі-валюти в маршрутках якось навіть вже звикли – познущалися в соцмережі фотожабами, та й все. Але це якісь більш-менш локальні фейки – для внутрішнього споживання російським обивателем. І цього здалося мало.

Настільки мало, що фейк всесвітнього масштабу вирішив викинути з себе глава всієї Росії – Володимир Путін. На зустрічі з президентом Франції Емануелем Макроном Путін, вирішивши, що всі настільки ж мало освічені, як ті, хто підтримує його, ну, або готові погоджуватися з будь-яким абсурдом, який він видає, прорік, що Анна Ярославна, дочка київського князя Ярослава Мудрого, була російською княжною. Те, що Анна стала дружиною короля Франції Генріха I в 1071 році, майже за сто років до заснування Москви київським же князем Юрієм Долгоруким, його не збентежило. Звичка переписувати (переінакшувати) історію в потрібних параметрах вже проявилася на рівні державних переговорів.

Але Анна Ярославна, незважаючи на мало не тисячу років віддаленості від сучасної України здатна сама, як з’ясувалося, постояти за свою Батьківщину.

В Інтернеті спостерігається з деякого часу дивний рух. Той, хто досить уважно стежить за різними туристичними та історичними сайтами, а також публікаціями в російському варіанті Вікіпедії, бачить, як спішно підчищаються факти: звичне і вільно вживане в СРСР словосполучення “Київська Русь” практично скрізь замінено на розмите “Давня Русь”, про Київ намагаються взагалі не згадувати, ну а Анна Ярославна навіть на туристичних сайтах оголошена «російською». Тобто, точно так же, як за часів, коли згадку про Україну як про державу було заборонено на законодавчому рівні – при царській Росії.

Але якщо не полінуватися і заглянути у французьку Вікіпедію, то можна знайти для себе чимало цікавого. Ті, хто не знає французької мови, мають пам’ятати, що зараз перекладач Гугл – цілком прийнятний для того, щоб обійтися своїми силами.

Так ось, у французькій Вікіпедії Анну Ярославну називають Анною Київською, і тільки де-не-де – Анною Руською, по тодішній назві Київської Русі. Сама стаття називається «Анна Київська». Ні слова про Московське царство, жодної згадки взагалі. Та й звідки йому взятися, якщо час Анни Ярославни був до появи цього утворення.

Що цікаво, звичайні російські мандрівники у Франції, не обтяжені патріотичною сверблячкою, спокійно пишуть в своїх подорожніх нотатках: «Анна Київська», і це теж говорить багато про що.

На тиражованих на сайтах фотографіях – пам’ятник Анні Ярославні в Санлісі – місті в сорока кілометрах від Парижа, де після смерті Генріха I Анна побудувала жіночий монастир і собор Святого Вінсента. Відомості про Анну Київську внесені в усі підручники історії Франції.

І ось тепер Путін намагається вселити світу, що історія, насправді, розвивалася не так. Скільки російських істориків вже перевернулися в труні від такого трактування історичних фактів? Скільки сучасних російських вчених промовчать і не побажають вступати в суперечку з караючою державною машиною – навіть за менш значущі гріхи притягують до відповідальності і, як каже президент Росії, «впаивают двушечку», а тут – Історія! А то могли б повідомити першій особі своєї країни, що Реймське Євангеліє, на яке клали руку при коронації французькі королі, – книга, яка належала Ярославу Мудрому і була подарована дочці при її від’їзді з Києва.

Однак суперпатріоти російські готові на нове злодійство: Кримнаш, ще б Донбасснаш, а ось тепер і Анна, чого там, недарма ж з дитинства їх вчили красти: «Папа мне принес с работы настоящую пилу …»

Всі ці спроби привласнити історію досить жалюгідні. Схоже на зацепера, який намагається проїхатися на потязі, причепившись ззаду. Про те, що це непривабливо, нерозумно і небезпечно, він не думає – у нього в голові своя ідея. А вона, як показує досвід, часто призводить до катастрофи.

На завершення – вірш, який написала Тетяна Малахова, – чудовий український поет. І її слова, як завжди, влучні.