Таємна вечеря Петра Порошенка з блоґерами перетворилася на скандальчик. Саме скандальчик, а не скандал, тому що і душок, і запашок, тобто всі слизькі атрибути – от ето вот всьо – в наявнсті. Так от. Скандальчик, під час якого з‘ясувалося, що серед «президентолюбів» є і російські інтернет-найманці, і колишні депутати місцевих рад від Партії Регіонів, і організатори титушні для Антимайданів, дає нам часткове розуміння, що ж не так у нашому королівстві.

Яка б ідея не підіймалася українськими владцями на штандарт, будують вони врешті-решт завжди Раша-лайт. Тому що за взірець для себе беруть саме російські методи побудови владної системи. Тому і крутяться навколо цієї «шляхетної справи» люди з сумнівною репутацією і з нечистою біографією. Якщо придивитися уважно, то путінських Росії дві. Одна реальна. Це країна, яка по рівню руйнації інфраструктури досягла післявоєнних показників у 75%, лідер якої – хам, крадій, дурень, який сіднєм сидить 20 років і не збирається іти з посади. Окрім того, він боягуз, що ховається від народу кожен раз, коли в країні трапляються нещастя як то: природні або техногенні катастрофи, теракти, гучні вбивства. І друга – уявна, штучно сформована догодливими медійниками. Це Росія, яка встала з колін, щось кудись запустила, щось створила, всьому світу на заздрість, лідер якої – мачо. Якщо щось трапляється у цій уявній Росії, то на порятунок завжди приходять невмирущі діди, які можуть повторити.

Для того, щоби приховати від свідомості громадян першу Росію і нав’язати другу, знадобилося небагато: маргіналізувати критиків президентського курсу, призвати на інформаційну службу Кисєльових з Сімонянами, на роль «голосу з народу» рекрутувати вільновідпущеного Варламова. І от ти вже в дамках. Дезорієнтований народ вірить у те, чого не бачить в реальності. А ті, хто всій цій інформаційній феєрії здатен заперечити: «Але ж зачекайте…», об’явлені ворогами, найманцями злісної іноземної закуліси і взагалі п’ятою, трясця їй, колоною.

Щось подібне відбувається і у нас. Президент спілкується, але лише з тими, кого він особисто призначив на роль «неупереджених ЗМІ». Всі ключові рішення в Україні приймаються однією людиною, а всі ниточки ведуть до одних рук. Вже й «Захід нас не любить». І навіть фраза: «Він – це країна, хто проти нього – той проти України» в тій чи іншій інтерпретації все частіше звучить публічно і не обертається ганьбою для промовця. В інформаційному просторі країни, без сумніву, конструюються образ України уявної. Але наша ситуація відрізняється від російської тим, що в той час, поки влада городить інформаційні потьомкінські городушки, Росія вдало привчає українців до іншого уявного образу України – країни жахливої, країни-невдахи, країни, з якої треба тікати, або країни, яку терміново треба зруйнувати.

До тих, хто сподівається пошити український кафтан за путінським лекалом, ніяк не доходить, що Путін свою уявну Росію будував в інших умовах. У нього вороги були уявні, а у нас – реальні. Я зовсім не порівнюю українського президента з Путіним. Я тільки говорю про методи та засоби, якими він намагається встановити комунікацію з суспільством. Вони російські. А тому ганебні і неприпустимі для президента України. Для українського лідера має стати ключовим принцип, відповідно до якого критика дій влади не є ворожим актом, а Україні шкодить будь-що, що наближає нас до Росії. Навіть якщо це подоба Росії уявної – країни, яка процвітає і славить свого президента.

Лариса Волошина