«Лише той досягне вершини, хто зайве залишить внизу.»
Андрій Коваль

У народі колись існувала прикмета: якщо 12 вересня завити стебла ячменю, вівса та льону і залишити цей вінок до весни, то наступного року врожай буде щедрим.

За церковним календарем 12 вересня вшановують святих Олександра, Іоана і Павла Нового, патріархів Константинопольських; преподобного Олександра Свирського; перенесення мощей благовірного князя Олександра Невського; преподобного Христофора Римлянина; преподобного Фантина, чудотворця в Солуні; святих Сербських: Саву І, Арсенія І, Саву ІІ, Євстафія І, Якова, Никодима, Даниїла, архієпископів; Іоаникія, Єфрема ІІ, Спиридона, Макарія, Гавриїла І, патріархів, і Григорія, єпископа.

Іменинниками 12 вересня є:

Христофор, Олександр, Данило, Гаврило, Павло.

12 вересня народились:

1875 – Олександр Кошиць – український хоровий диригент, композитор, етнограф, письменник-мемуарист. За часів Директорії (1918) О.Кошиць став співорганізатором Української Республіканської Капели, з якою (за наказом С.Петлюри) з метою інформування світу про боротьбу українського народу за незалежність через засоби мистецтва протягом 1919–1923 рр. з величезним успіхом гастролював Західною Європою та Америкою. Завдяки Олександру Кошицю обробка української народної пісні «Щедрик» М.Леонтовича стала надбанням усього світу.

«Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, – це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну.» (З листів О.Кошиця)

Події 12 вересня:

1941 – видано наказ Сталіна про створення загороджувальних загонів для розстрілу радянських військових, що відступають.

1958 – в компанії Texas Instruments створили першу мікросхему.

1991 – у Києві демонтували монумент на честь Жовтневої революції на майдані Незалежності.

Чи знаєте ви, що:

У давнину українці вважали, що через двері до приміщення можуть потрапити злі сили, тому над ними вішали сухі трави, часник, рушники, малювали хрестики, а до порога прибивали кінську підкову «на щастя».

Коли випікали хліб, заборонялося відчиняти двері – входити і виходити з оселі. Через поріг не годилося вітатися, передавати будь-які речі. А якщо хтось помирав, двері та вікна відчиняли настіж: «щоб вільно виходила душа». Вважалося недоброю прикметою, якщо стулки дверей раптом самі відчинялися.